Психологічна готовність дитини до школи

Готовність до шкільного навчання - це бажання і усвідомлення необхідності вчитися, що виникає в результаті соціального дозрівання дитини, появи у неї внутрішніх протиріч, які визначають мотивацію до навчальної діяльності.

Найповніше поняття «готовність до школи» визначив Л.А.Венгер. Він вважав, що готовність до школи - це певним набір знань і вмінь, в якому повинні існувати всі інші елементи, хоча рівень їх розвитку може бути різний.

Складовими компонентами психологічної готовності дитини до школи є:

мотиваційна (особистісна);
інтелектуальна;
емоційно-вольова,
соціальна, або моральна, готовність (сформованість тих якостей, які забезпечують встановлення взаємин з дорослими і однолітками, входження в життя класу, виконання спільної діяльності і т. п.).

Психологічна готовність до школи знаходиться в тісному зв'язку з фізичним і морфофункциональным розвитком дитини. Йдеться, передусім, про такі характеристики, як уміння розрізняти звукові поєднання, наявність необхідної рухової координації, уміння зосереджено працювати впродовж певного часу, рівень психічної активності і концентрації уваги, здатність до наслідувальних дій, необхідний рівень розвитку пам'яті і мотиваційної готовності - наявність у дитини бажання вчитися. Виникнення усвідомленого відношення дитини до школи визначається способом подання інформації про неї. Важливо, щоб відомості про школу, які повідомляються дітям, були не тільки зрозумілі, але і знаходили емоційний відголос у них. Емоційний досвід забезпечується включенням дітей до діяльності, яка активізує як мислення, так і почуття.

У мотиваційному плані були виділені дві групи мотивів учіння:

1. Широкі соціальні мотиви учіння або мотиви, пов'язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних стосунків.

2. Мотиви, пов'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями.

Особистісна готовність до школи виявляється у ставленні дитини до школи, вчителів і навчальної діяльності, включає також формування у дітей таких якостей, які допомогли б їм спілкуватися з учителями і однокласниками. На час вступу до школи у дитини повинні бути розвинуті самоконтроль, трудові уміння і навички, вміння спілкуватися з людьми, рольова поведінка.

Дорослий стає незаперечним авторитетом, зразком для наслідування. Полегшується спілкування в ситуації уроку, коли виключені безпосередні емоційні контакти, коли не можна поговорити на сторонні теми, поділитися своїми переживаннями, а можна тільки відповідати на поставлені запитання і самому ставити запитання по темі, попередньо піднявши руку. Діти, готові в цьому плані до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування і адекватно поводять себе на заняттях.

Інтелектуальна готовність передбачає наявність у дитини кругозору, запасу конкретних знань. Дитина повинна володіти планомірним та розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного ставлення до навчального матеріалу, узагальненими формами мислення і основними логічними операціями, смисловим запам'ятовуванням. Інтелектуальна готовність також передбачає формування у дитини початкових умінь у царині навчальної діяльності, зокрема, уміння виокремити навчальну задачу і перетворити її в самостійну мету діяльності.

Готовність дитини до школи в царині розумового розвитку включає кілька взаємопов'язаних сторін. Дитині, що вступає до першого класу, необхідний певний запас знань про навколишній світ: про предмети та їхні властивості, про явища живої і неживої природи, про людей. їхню працю та інші сторони суспільного життя, про те, «що таке добре і що таке погано», тобто про моральні норми поведінки. Але важливий не стільки обсяг цих знань, скільки їх якість - міра правильності, чіткості і узагальненості уявлень, що склалися в дошкільному дитинстві.

Відомо, що образне мислення старшого дошкільника створює досить великі можливості для засвоєння узагальнених знань і при добре організованому навчанні діти оволодівають уявленнями, які відображають істотні закономірності явищ, що відносяться до різних сфер дійсності. Такі уявлення - найважливіше здобуття, яке допоможе дитині в школі перейти до засвоєння наукових знань. Достатньо, якщо у результаті дошкільного навчання дитина познайомиться з тими сферами і сторонами явищ, які є предметом вивчення різних наук, почне їх виокремлювати, відрізняти живе від неживого, рослини від тварин, природне від створеного руками людини, шкідливе від корисного.

Особливе місце в психологічній готовності дитини до школи займає оволодіння спеціальними знаннями і навичками, які традиційно відносяться до власне шкільних, - грамотою, лічбою, розв'язанням математичних задач. Початкова школа розрахована на дітей, які не одержали спеціальної підготовки, і починають навчання з самого початку. Тому не можна вважати відповідні знання і навички обов'язковою складовою готовності дитини до шкільного навчання. Разом з тим значна частина дітей, які вступають до першого класу, вміє читати, а лічбою тією чи іншою мірою володіють всі діти. Оволодіння грамотою і елементами математики в дошкільному віці може впливати на успішність шкільного навчання. Позитивне значення має утворення у дітей загальних уявлень про звукову сторону мови та її відмінність від змістової сторони, про кількісні відношення речей та їх відмінність від предметного значення цих речей. Допоможе дитині вчитися у школі і засвоєне поняття числа, деяких інших початкових математичних понять.

Що стосується навичок читання, лічби, розв'язання задач, їх корисність залежить від того, на якій основі вони побудовані, наскільки правильно сформовані. Так, навичка читання підвищує рівень готовності дитини до школи тільки за умови, що вона будується на базі розвитку фонематичного слуху і усвідомлення звукового складу слова, а саме читання є злитим чи поскладовим. Читання по літерах, яке нерідко зустрічається у дошкільників, ускладнить роботу вчителя, оскільки дитину доведеться переучувати. Так само і з лічбою - досвід виявиться корисним, якщо спиратиметься на розуміння математичних відношень, значення числа, і некорисним чи навіть шкідливим, якщо лічба засвоєна механічно.

Про готовність до засвоєння шкільної програми свідчать не самі по собі знання і навички, а рівень розвитку пізнавальних інтересів і пізнавальної діяльності дитини. Загального позитивного ставлення до школи і до навчання недостатньо для того, щоб забезпечити стійке успішне навчання, якщо дитину не приваблює сам зміст одержуваних у школі знань, не цікавить те нове, з чим вона знайомиться на уроках, якщо їй не подобається сам процес пізнання. Пізнавальні інтереси складаються поступово, протягом тривалого часу і не можуть виникнути відразу при вступі до школи, якщо в дошкільному віці їх вихованню не приділяли достатньої уваги. Найбільші труднощі в початковій школі відчувають не ті діти, які мають до кінця дошкільного віку недостатній обсяг знань і навичок, а ті. що проявляють інтелектуальну пасивність, у яких відсутнє бажання і звичка думати, розв'язувати задачі, прямо непов'язані з якоюсь ігровою чи життєвою ситуацією, яка цікавить дитину. Для подолання інтелектуальної пасивності необхідна поглиблена індивідуальна робота з дитиною.

Рівень розвитку пізнавальної діяльності, який може бути досягнутий дітьми до кінця дошкільного віку і який достатній для успішного навчання у початковій школі, включає в себе, крім довільного управління цією діяльністю, ще й певні якості сприйняття і мислення дитини. Дитина, яка вступає до школи, повинна вміти планомірно обстежувати предмети, явища, виокремлюючи їх різноманітні властивості. їй необхідно володіти досить повним, точним і розчленованим сприйняттям, оскільки навчання в початковій школі значною мірою ґрунтується на власній роботі з різним матеріалом, яка виконується під керівництвом учителя. В процесі такої роботи відбувається виокремлення істотних властивостей речей.

Важливе значення має орієнтування дитини в просторі і часі. Буквально з перших днів перебування у школі дитина отримує вказівки, які неможливо виконати без урахування просторових ознак речей, без знання напрямків простору. Уява про час і відчуття часу, вміння визначити, скільки його пройшло, - важлива умова організованої роботи учня в класі, виконання завдань у вказаний термін.

Особливо високі вимоги школа ставить до мислення дитини. Дитина повинна вміти виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

Ще один бік психічного розвитку, що визначає готовність дитини до шкільного навчання, - це розвиток мови - володіння вмінням зв'язано, послідовно, зрозуміло для оточуючих описати предмет, картинку, подію, передати хід своїх думок, пояснити те чи інше явище, правило.

Важливий бік психологічної готовності до школи - достатній рівень вольового розвитку дитини. У кожної дитини цей рівень виявляється по-різному, але типовою рисою, яка відрізняє дітей шести-семи років, є підпорядкування мотивів, яке дає дитині можливість керувати своєю поведінкою і яке необхідне для того, щоб відразу ж, прийшовши до школи, включитися до спільної діяльності, прийняти систему вимог, які ставляться школою і вчителем.

Довільність пізнавальної діяльності починає формуватися в старшому дошкільному віці, але до моменту вступу до школи ще не досягає повного розвитку: дитині важко тривалий час зберігати стійку довільну увагу, заучувати значний за обсягом матеріал тощо. Навчання у початковій школі враховує ці особливості дітей і будується так, щоб вимоги до довільності їхньої пізнавальної діяльності зростали поступово, в міру того, як у процесі учіння відбувається її удосконалення.

Для розвитку довільності у дитини при роботі слід виконувати ряд умов: необхідно поєднувати індивідуальні і колективні форми діяльності; враховувати вікові особливості дитини, використовувати ігри з правилами.

Отже, у пізнавальному плані дитина до вступу до школи вже досягає досить високого рівня розвитку, який забезпечує вільне засвоєння шкільної навчальної програми. Крім розвитку пізнавальних процесів: сприйняття, уваги, уяви, пам'яті, мислення і мови, до психологічної готовності до школи входять сформовані особистісні риси.

Мотиваційна готовність дитини до школи

Наприкінці дошкільного періоду дитина починає усвідомлювати своє становище як таке, що не відповідає її можливостям, її вже не задовольняють доступні у грі засоби, що наближають до життя дорослих. Психологічно дитина переростає гру, хоч ще довго вона не втрачає для неї своєї цінності. Одночасно у дошкільника з'являється бажання стати учнем, навчатися, а становище школяра здається певним щаблем до дорослості. Вона починає усвідомлювати навчання як відповідальну справу, до якої всі ставляться з повагою, як засіб досягнення нового становища, подолання меж дитинства. Навчання приваблює дитину своєю значущістю не лише для неї, а й для оточуючих. Навіть любов до свого дошкільного закладу, ровесників і вихователів не відмежовує старших дошкільників від прагнення перейти до школи. Дітей цікавлять і деякі зовнішні аспекти шкільного життя, виконання учнівських обов'язків, учнівське приладдя.

Прагнення ввійти у світ дорослих у новому статусі не єдина причина для позитивної налаштованості на майбутнє навчання. Не менш важливу роль відіграє і пізнавальна активність, яка наприкінці дошкільного віку досягає високого рівня розвитку. Для задоволення пізнавальних інтересів дитини вже недостатніми виявляються типові для дошкільника види діяльності. Нею керує потреба спеціального навчання, бажання пізнати невідоме, розібратися у складному, опанувати нові уміння. Як свідчать практика і спеціальні дослідження, найбільших труднощів у початковій школі зазнають діти, в яких не розвинена пізнавальна спрямованість, не сформована звичка думати, розв'язувати завдання, шукати нове, а зовсім не ті, кому бракує знань.

Розвиток пізнавальної сфери є безпосереднім свідченням готовності до навчання, оскільки оволодіння знаннями, основами наук передбачає сформовану пізнавальну спрямованість. Не можна робити висновків про готовність до шкільного навчання дитини, не з'ясувавши особливостей розвитку її пізнавальної спрямованості, уявлень про школу, наявність бажання вчитися і ставлення до навчання загалом.

Отже, основними компонентами мотиваційної готовності дитини до школи є правильне уявлення про навчання як важливу і відповідальну діяльність, пізнавальний інтерес до світу. Ця готовність виникає наприкінці дошкільного - на початку шкільного періоду як потреба в набутті знань і вмінь, свідчення якісно нового етапу розвитку пізнавальної сфери.

Емоційно-вольова готовність дитини до школи

Школа і навчання вимагають від дитини розуміння, усвідомлення необхідності дотримання певних правил на уроці, під час виконання навчальних завдань у школі і вдома, у роздягальні, їдальні, спортивному залі, а також у свій вільний час - на вулиці, у театрі, парку тощо. У зв'язку з цим надзвичайно важливою є готовність емоційно-вольової сфери дитини, яка зумовлює вміння регулювати свою поведінку у складних ситуаціях, мобілізуватися у стані втоми, завершувати справу до кінця.

Основними показниками емоційно-вольової готовності є певний ступінь сформованості довільних психічних процесів (цілеспрямованого сприймання, запам'ятовування, уваги), уміння долати посильні труднощі, навички самостійності, організованості, швидкий темп роботи, що вимагає зібраності, зосередженості (на противагу імпульсивності, схильності відволікатись), опанування основними правилами поведінки у навчальних та інших ситуаціях, уміння правильно реагувати на оцінку виконаного завдання, оцінювати свою роботу.

Дитина з високим рівнем емоційно-вольової готовності до школи адекватно сприймає завдання, співвідносить їх за ступенем складності. Через необхідність долати труднощі вона не втрачає рівноваги: звертається за допомогою до дорослих або намагається справитися самотужки, переносить невдачі (не розгублюється, не плаче), шукає способи вдосконалення своєї роботи чи поведінки. Тобто виявляє необхідний для школи рівень самостійності.

Навіть важку роботу, яка потребує значного напруження, дошкільники виконують легше, якщо її процес і результат захоплює, викликає позитивні переживання. Переживання позитивних емоцій, пов'язаних з роботою, радість від пізнання нового, задоволення від виконання завдання, приємне передчуття високої оцінки створюють сприятливий фон у навчальній діяльності. Позбавлена радощів посилена розумова робота може стати для дитини нудною, небажаною, важкою.

Немало подій навчальної діяльності породжують не лише позитивні, а й негативні переживання (помилки, невдачі, низькі оцінки). У таких випадках діти відчувають невдоволення, розчарування. В одних вони швидко минають, інші довго ходять засмученими; одні плачуть, інші -вперто відмовляються від подальшої роботи. Можливі надто сильні негативні емоції або байдужість до результатів своєї праці, навчання. Педагоги покликані допомогти дитині не піддаватися своїм почуттям, оволодіти ними, керувати своїми емоціями, стримувати занадто бурхливі зовнішні їх прояви. Дітям старшого дошкільного віку це дається нелегко, оскільки емоційна збудливість - їх вікова особливість.

Характерною ознакою цього періоду є здатність діяти за моральними мотивами, а також відмовитися за необхідності від того, що особливо приваблює.

Для вольової регуляції поведінки дошкільників притаманна єдність мотиваційної й операційної сторін, що виявляється у ставленні до труднощів і типових способів їх подолання. Тому першочергове значення у формуванні волі має виховання мотивів досягнення мети, попри різноманітні перешкоди. Завдяки цьому вона набуває здатності самостійно, за незначної допомоги дорослих долати труднощі, які обов'язково виникають у школі.

Рівень емоційно-вольової, мотиваційної готовності до школи залежить також від умов дошкільного закладу й особливо сім'ї. Діти, які виростали у доброзичливих умовах, відчували підтримку дорослих у їх прагненні до самостійності, намаганні творчо діяти, як правило, готові до школи. їх активність доповнюється, підсилюється самостійністю, впевненістю, відчуттям своєї здатності впоратися зі складним завданням. Невдачі можуть іноді викликати у них сльози, однак діти швидко забувають прикрощі, що трапились під час занять, ігор, і виправляють допущені помилки. Значно гірше почувають себе у таких ситуаціях ті дошкільники, яким удома бракувало тепла, турботи, які не відчували поваги до себе, власної захищеності. Вони боязкі, пасивні, безпомічні, з низькими самооцінкою і рівнем домагань. У них мало друзів, скутість заважає їм виявляти ініціативу. Найсуттєвішими причинами таких якостей є негативна ситуація у сім'ї, намагання батьків ізолювати дитину від ровесників, обмежити її самостійність, нав'язливі повчання і моралізування, образи, приниження, висміювання, фізичні покарання за помилки і невдачі, загострення уваги на її слабкості і неповноцінності.

Розумова готовність дитини до школи

У загальному рівні розумового розвитку дитини, володінні вміннями і навичками, необхідними для вивчення передбачених освітніми програмами предметів, виявляється інтелектуальна готовність до навчання у школі. При оцінюванні розумової готовності дитини до школи враховують її загальну обізнаність з навколишнім світом, світогляд; рівень розвитку пізнавальної діяльності і пізнавальних процесів; наявність передумов для формування навчальних умінь і навчальної діяльності загалом.

Знання про навколишній світ, світоглядні уявлення дитини виявляються у тому, що вона знає про себе і своє найближче оточення: сім'ю, свою вулицю, село, місто, людей, їхню працю, звичаї, свята, явища природи. Важливим показником розумового розвитку дитини є системність знань і уявлень.

Рівень обізнаності, світоглядні уявлення дошкільника найкраще з'ясувати в умовах бесіди. У ній, як правило, використовують запитання про домашню адресу, ім'я та прізвище дитини; як звуть тата, маму, бабусю, дідуся, де і ким вони працюють; які, крім рідного, вона знає міста, в якій країні живе; як називаються дні тижня, пори року, місяці, яких диких і свійських тварин вона може назвати; звідки береться зерно, борошно, з чого печуть хліб, шиють одяг, виготовляють меблі; які в неї улюблені казки, книжки, ігри тощо. Одні діти на ці питання відповідають цікаво і змістовно, інші навіть не знають домашньої адреси, назви рідного міста.

За відповідями дошкільників можна зробити висновки про розумову готовність, розумові можливості, індивідуальний і груповий рівень обізнаності, роль батьків у формуванні загального розвитку і спрямованості дитини, над чим необхідно працювати педагогам. Результати діагностичної бесіди свідчать і про кругозір, орієнтацію дітей у навколишньому світі.

Найчастіше вони дають підстави для таких висновків:

1) у дитини чіткі, змістовні уявлення, вона вільно і правильно їх висловлює;

2) дитина має деякі уявлення, але висловлює їх досить бідно;

3) у дитини збіднений запас уявлень (фрагментарні, незв'язані), їй важко висловлюватись.

Рівень розвитку пізнавальної діяльності можна визначити і за допомогою системи індивідуальних завдань. Для з'ясування розвитку сприймання, спостережливості використовують набори предметів, що різняться за довжиною (смужки), висотою (брусочки), шириною (стрічки), кольором; плани і схеми для конструювання (завдання на правильне розташування меблів у кімнаті, складання картини з частинок, знаходження виходу в лабіринті) та ін.

Про розвиток зв'язного мовлення дітей можна зробити обґрунтований висновок на підставі аналізу їхніх відповідей під час бесіди або переказу казки, оповідання (перед тим їх слід виразно, спокійно прочитати дитині). Коли дитина розповідає вірш, казку, важливо звернути увагу і на інтонаційну виразність, образність її мовлення. Для діагностування схильності до мовної творчості малюка пропонують придумати оповідання, казку за певною темою (назвою); закінчити розпочате оповідання; придумати початок ситуації; скласти загадку про певний предмет тощо. У розмові з дитиною на підставі виконання нею спеціальних вправ виявляють і якість вимовляння нею звуків, розвиненість навичок для оволодіння рідною мовою, читанням, письмом.

В адресованих вихователям дошкільних закладів виданнях є завдання, якими можна скористатися для з'ясування рівня розвитку пам'яті, мислення, уяви.

Про наявність психологічних передумов, що сприяють формуванню у школі навчальних умінь і навчальної діяльності, свідчать результати сприймання дитиною висловлених дорослими завдань, інструкцій, правил, здатність діяти відповідно до їхніх вимог.

Психологічною передумовою успішного засвоєння початкового курсу математики є адекватне вимогам школи володіння дитиною математичними уявленнями. Для його з'ясування використовують завдання, які дають змогу виявити, чи вміє дитина рахувати, до яких меж і наскільки усвідомлено вона це робить, чи орієнтується у натуральному ряді чисел (знає місце кожного числа, його склад, утворення), чи володіє прямою, зворотною, порядковою лічбою, чи вміє додавати й віднімати по одному і по два, розв'язувати і самостійно складати задачі. За результатами виконання цих завдань, як правило, дітей розподіляють на такі групи:

1. діти, у яких є первинні математичні навички, які правильно виконують завдання і можуть їх аргументувати, пояснити;

2. діти, які правильно виконують завдання, але не можуть пояснити хід їх виконання;

3. діти, які не вміють виконувати завдання.

Отже, розумова готовність до школи охоплює систему показників, за якими можна зробити достатньо об'єктивні висновки про інтелектуальний розвиток дитини. Такі висновки можуть бути надто різноманітними в деталях, як і самі діти. Одні з них мають багатий кругозір, активні, уважні, вдумливі, але не вміють читати; інші досить добре читають, не виявляючи при цьому достатньої інтелектуальної активності тощо. На основі цих відомостей вибудовують індивідуалізовану, особистісно-орієнтовану освітньо-виховну роботу з першокласниками.

Отже, психологічна готовність до шкільного навчання охоплює різноманітні аспекти здібностей, умінь і навичок дитини. Вона є підставою для уявлень про рівень загального розвитку майбутнього школяра, психологічні якості, які зумовлюватимуть його успішність на початку навчання. Усі ці якості взаємопов'язані, між ними функціонує причинний зв'язок, у кожної дитини вони проявляються індивідуально.

Рекомендації для батьків майбутніх першокласників

1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.

4. Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев'ятій годині вечора, вставати о сьомій годині ранку).

6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).

7. прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.

8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

9. У будь - якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

10. Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

Аби дитина бажала вчитися...

Підтримуйте навіть маленькі успіхи дитини, не критикуйте її через неуспіх.
Натомість схвалюйте нові захоплення дитини, підбадьорюйте її і вселяйте віру в себе в разі невдач. Радійте успіхам, хваліть за них.
Стимулюйте дитячу самостійність і не прагніть контролювати всі дії дитини. Дитина повинна мати право зробити помилку і виправити її.
Підтримуйте і підживлюйте допитливість дитини, адже вона - природний чинник мотивації. Не перетворюйте пізнання на зобов'язання і рутину.
Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Інакше ви ризикуєте розвинути в неї комплекс меншовартості, лінь та байдуже ставлення до оточення.
Зацікавлюйте і пояснюйте, чому важливі, доцільні чи цікаві справи, певне завдання чи ваше прохання. Грайтеся з дитиною, підказуйте відкриття, навчайте корисних навичок.
Поділяйте захоплення дитини, давайте змогу обирати види діяльності, які їй подобаються, не обирайте на власний розсуд корисні для дитини заняття, не вирішуйте за неї.
Не виконуйте завдання за дитину. Станьте уважними спостерігачами, готовими підтримати, мотивувати, заохотити.
Не прагніть, щоб дитина отримувала лише високі оцінки, а вчіть її аналізувати свою роботу, знаходити і виправляти помилки.
Не намагайтеся переконати дитину в тому, що навчання корисне, а мотивуйте через досвід особистих перемог, реальне переживання успіху.

Розвивальні ігри для першокласників

У світі чисел і цифр

"Збери у кошик"

Мета: вправляти у рахунку до п'яти; вчити порівнювати дві групи предметів, додаючи до меншої групи відсутній предмет або прибираючи з більшою групи зайвий; вчити орієнтуватися в просторі.

Матеріал: площинні зображення овочів і фруктів, кошики.

Дорослий пропонує дитині зібрати овочі і фрукти в кошик. Порівнюємо їх за кількістю. Чого більше? (менше). На скільки овочів більше, ніж фруктів? Що потрібно зробити, щоб фруктів стало стільки, скільки овочів?

В якій руці фокусник тримає вуха зайця?

"Що таке родина?"

Мета: закріплювати і збагачувати уявлення дітей про соціальне середовище, зокрема сім'ю; розвивати мислення й розповідне мовлення; виховувати любов до своєї родини.

Обладнання: малюнок, на якому зображено родину.

Дитина розглядає малюнок і розповідає, кого на ньому зображено. Дорослий пропонує поміркувати й пояснити, що таке родина.

Виконуючи ігрове завдання, усі разом повинні скласти якомога більше різних речень.

Орієнтовний мовленнєвий матеріал:

Родина -це я, моя мама та мій тато.

Родина - це сім'я.

Родина - це рідні та близькі люди.

Родина - це батьки та їхні діти.

Родина - це мама, тато, донька й син.

Родина - це найрідніші люди, які живуть разом, в одній квартирі.

Моя родина - це ті, кого я найбільше люблю.

У світі форм і величин

" Скільки літрів молока"

Мета: дати уявлення про вимірювання об'єму в літрах; формувати навички вимірювання місткості посуду; розвивати мислення, точність дій; заохочувати пізнавальний інтерес до процесу вимірювання літражу.

Обладнання: скляна банка місткістю 1 л, посуд різної ємності (каструля, іграшкове відерце, невелике відро, пластикова пляшка); іграшкова корова; вода.

Дорослий (показує дитині іграшкову корівку). Чи знаєш цю тварину? (Так, це корова.) Правильно. Яку користь при: носить людям корова? (Вона дає молоко.) Правильно. Молока може бути мало або багато. Як ти думаєш, ми можемо виміряти кількість молока лінійкою чи метром? (Ні.) Звісно, таким чином вимірюють тільки довжину або ширину. А молоко - рідина, тож ми визначаємо його об'єм. Об'єм рідини зазвичай вимірюють у літрах. (Дорослий дістає літрову банку.) Ось банка ємністю один літр. Скільки літрів у цій банці? (Дитина відповідає.)

Дорослий виставляє на стіл предмети посуду різної ємності та просить з'ясувати, скільки молока поміститься в кожну з них.

Дитина набирає з-під крану воду і по черзі заповнює ємності за допомогою літрових банок, запам'ятовуючи кількість цих банок вилитих в кожну посудину.

Протягом гри дитина за допомогою дорослого озвучуює свої висновки.

Орієнтовний мовленнєвий матеріал

Ця каструля - трьохлітрова, тому що в неї вмістилося три літрові банки води, три літри. Молока в неї війде теж три літри.
Це відеречко ємністю півлітра, у нього вміщається лише половина літрової банки. В іграшкове відеречко війде півлітра молока.
У це відро війшло чотири літри води, тож воно чотирьохлітрове. Молока в нього також можна налити чотири літри,
У цю пляшку вмістилося дві банки ємністю один літр. Значить у ній два літри. У таку пляшку можна налити два літри молока.

Потім дитина визначає і показує ємності найменшої та найбільшої місткості.

Наприкінці гри дорослий може запропонувати дитині порахувати загальну кількість молока, яка заповнить весь цей посуд.

Гра "Допоможи тваринці дістатися додому"

Плекаємо мовленнєвий розвиток дітей раннього віку

Поради батькам щодо мовленнєвого розвитку дітей раннього віку

Фізичне, психічне та інтелектуальне виховання дитини починається в ранньому дитинстві. Усі навички, в тому числі правильного мовлення, формується в сім'ї. Мовлення дитини формується на прикладі мовлення рідних та близьких людей: матері, батька, дідуся, бабусі, старших сестер і братів.

Існує думка про те, що мовлення дитини розвивається самостійно, без спеціального втручання та допомоги дорослих, начебто дитина сама, поступово оволодіває правильною вимовою. Насправді ж, невтручання в процес формування дитячого мовлення, майже завжди стає причиною відставання в розвитку.

Мовленнєві недоліки, що з'явилися в дитинстві, з великими труднощами переборюються в наступні роки. Саме тому важливо, щоб у родині були створені умови для формування мовлення дитини, починаючи з раннього віку. Дуже важливо, щоб маля чуло правильне, чітке мовлення, на прикладі якого формуватиметься його особисте.

Порада перша

Велику увагу приділяйте інтонаційній забарвленості мовлення. Малюки дуже реагують на тон голосу. Хоча вони ще не розуміють багато слів, але за тоном дорослого можуть зрозуміти чи він задоволений, чи ні. При відповідній інтонації діти розуміють про який розмір предмету, яку вдачу людини йдеться. Але з інтонаціями треба бути обережними, слід чергувати емоційне забарвлення зі спокійним, тихим мовленням.

Порада друга

Якнайбільше розмовляйте з дітьми. Слід не просто давати вказівки, а розмовляти. Адже від мовлення, яке буде чути дитина, залежить обсяг її пасивного словника, який згодом стане активним. Якщо дорослий візьме за правило все пояснювати малюкам, то вони скоро звикнуть прислуховуватися до його мовлення. Скажімо, мати збирає дитину на прогулянку.

ЇЇ мовлення може бути приблизно таким: «Юлю, ми йдемо на вулицю. Там зараз прохолодно, тому що осінь. Тож треба тепло одягнутися. Зараз ми одягнемо теплі речі: штанці, светри, кофточки і шапочки. Нам буде тепло. Ми будемо гуляти та дивитися на жовті листочки».

Речення мають бути короткими, складатися переважно з іменників та дієслів. Поступово у мовленні слід вводити прикметники та займенники.

Порада третя

Використовуйте малі віршовані форми. У роботі з дітьми раннього віку батькам слід широко застосовувати віршовані фольклорні твори та вірші українських авторів. Вони допоможуть звернути увагу дітей на певні дії та досягти бажаних результатів під час різних режимних моментів таких, як:

прийом їжі;
гігієнічні процедури у ванній кімнаті;
одягання(роздягання)дітей;
укладання дітей спати тощо.

Таких віршів є дуже багато. Їх можна підібрати на свій смак. Звісно, дуже добре, коли дорослий знає напам'ять і доцільно використовує малі віршовані форми, але їх спеціально вчити не обов`язково.

Вірш має бути невеликим, складатися переважно із іменників та дієслів. Під час проведення рухливих ігор, ігор - забавлянок використовують більш ритмічні вірші з чіткими фразами, а перед сном, прийомом їжі, на вечірній прогулянці - більш спокійніші, з розміреним ритмом.

Порада четверта

Активізуйте мовлення дітей. Для цього можна скористатися різними прийомами, зокрема дуже ефективним є прийом спільного декламування знайомого вірша, коли діти промовляють останнє слово кожного рядка, наприклад:

Їхав лис через ... (ліс),
Лисенятам капці ... (віз).
Щоб соснові ... (шишки),
Не кололи ... (ніжки).

Продовжити роботу з віршем можна, використавши ілюстрації до нього. Слід показати картинку з зображенням лиса, яка дасть змогу активізувати мовлення дітей за допомогою запитань. Скажімо так:

«Їхав лис через ліс. Подивіться - це лис. Лис рудий.
«Скажи, Петрику, рудий» (Рудий);
«Який, Оксанко, лис» (Рудий);
«Ще лис хитрий. Який лис?» (Хитрий).

Потім показати картинку з зображенням лісу. При цьому мовлення дорослого може бути таким:

«Це - ліс. У лісі росте багато дерев. Дерева бувають великі (можна руки підняти вгору, потягнутися), а бувають маленькі (можна присісти, руки опустити додолу). «Які бувають дерева?» (Великі, маленькі).

Якщо діти не відповідають на запитання, треба підняти руки вгору або опустити їх донизу і нагадати їм, якими бувають дерева. Покажіть на картинці велике дерево:

«Скажи, Оленко, яке це дерево?» (Велике).
Покажіть - маленьке: «Скажи, Сергійку, а це яке дерево?» (Маленьке).

Якщо є можливість, варто показати дітям справжню шишку, заохочуючи їх до дій та мовлення:

«Це шишка. Доторкніться до неї.» (Діти по черзі кладуть долоньки на шишку);
«Шишка колеться?» (Колеться);
«Вона колюча. Яка шишка?» (Колюча);
«А якщо стати ніжкою, то буде боляче» (Так. Буде боляче).

Тож лис купив лисенятам капці, щоб шишки не кололи ніжки. Шишка виросла на високому дереві, яке називається сосна. (Слід показати зображення сосни на картинці).

«Як називається дерево, Катрусе?» (Сосна);
«Ця шишка виросла на сосні, тому її називають соснова. То яка це шишка, Сергійку?» (Соснова); «Правильно, соснова шишка».

Нагадаємо, що речення повинні бути короткими. Якщо введено нове слово, наприклад «сосна», треба вживати його у кожному реченні, не замінюючи на слова «у ньому», «на ньому». Так потрібно відпрацьовувати кожен вірш.

Порада п'ята

Широко використовуйте вправи для пальчиків. Це дуже важливо для розвитку мовлення. Адже діти дуже люблять дії з мовним супроводом.

Порада шоста

Недоречно і навіть небажано говорити з малюком його ж мовою, повторюючи спотворені слова (дитина часто чує «диви» замість «дивись», «манєнький» - «маленький», «молоцько» - «молоко» тощо), це може гальмувати розвиток мовлення.

Увага! Слід пам'ятати, щоб слово з пасивного словника перейшло в активний, дитина має промовити його багато разів у різних ситуаціях, будь - то гра чи режимні моменти. Однак не треба переобтяжувати дитину великою кількістю слів. Якщо від дитини вимагати вимовляти занадто багато складних, довгих слів, результат може бути сумним - заїкання.

Використані матеріали https://vseosvita.ua/library

З повагою, практичний психолог Валентина Ільєнко

Причини затримки мовлення

Ігрові вправи на розвиток мовлення для дітей раннього віку

Пальчикова гімнастика

Гра «Знайома частинка»

Обладнання: іграшки (зайчик, лялька, котик, машина, лисичка), відповідні предметні картинки.

Опис гри:

Дорослий демонструє дитині іграшку, називає її, просить показати на ній певну деталь:

Поглянь, це - зайчик. Покажи, де у зайчика вушко. Це - лялька. Покажи, де у ляльки ручка. Поглянь, це - котик. Покажи, де у котика хвіст. Це - машинка. Де у машинки колеса? Це - лисичка. Покажи, де у лисички носик.

Поради: Якщо дитині важко впоратись із завданням, дорослий показує відповідну деталь на предметній картинці. Підказує жестом, наприклад, вказує на свої вушко чи носик.

Гра «Два ведмеді»

Обладнання: предмети посуду різного розміру: великі і малі (тарілка, чашка, ложка).

Опис гри:

Дорослий розповідає, що мама - ведмедиця покликала малого Мишка обідати, і просить дитину вибрати всі малі (великі) предмети посуду:

Підбери посуд для Мишка, знайди всі малі предмети.

Поради: Можна використати жести - підказки (великий - малий).

Ігри та вправи для розвитку розуміння мовлення

Розуміння мовлення оточуючих є важливим показником повноцінного мовленнєвого розвитку дитини.

Розвиток у дитини розуміння мовлення значною мірою залежить від створення відповідного мовленнєвого та предметно - розвивального середовища, а саме: постійного спілкування з дитиною; єдиних вимог до мовленнєвого спілкування з малюком усіх близьких дорослих; виключення «сюсюкання»; ігрового куточку з достатньою кількістю іграшок та книжок; організації спеціальних ігор та вправ; поступового ускладнення мовленнєвого спілкування.

Гра «Водичко, водичко, умий Олі личко!

Опис вправи:

Підемо умиватися. Давай відкриємо кран. НІ, не в той бік, у інший. Ось так. А де мило? Ось мило. Бери мило і намилюй руки. Клади мило в мильницю. Давай я тобі допоможу. Три ручки гарненько. Тепер давай змиємо мило. Підставляй руки під водичку - ось так. Набери води в долоньки і потри личко.

Дорослий розповідає віршик:

Водичко, водичко,
Умий Олі личко,
Рожеве та біле,
Як яблучко спіле!

Закривай кран. Тепер давай струсимо водичку з рук - ось так. Де рушник? Бери рушник, витирай личко і руки. Молодець! Дивись, яка чистенька стала!

Поради: Дитина може діяти за словесною інструкцією або за показом дорослого. Доцільно закінчити вправу віршем:

Задивилось сонечко
На маленьку Олечку.
Олечка умита,
Олечка одіта.
Усміхнулось сонечко
До малої Олечки.

Взаємодія з дітьми з проявами гіперактивності

Гіперактивність виявляється у дітей з не властивою для нормального розвитку імпульсивністю, неможливістю зосередитись, неуважністю. Такі діти, як правило, не можуть зосередитися на одному предметі потягом більш - менш тривалого часу, не здатні завершити виконання поставленої задачі, недбало ставляться до її виконання. Продуктивність виконання завдання зазвичай низька. Часто у таких дітей спостерігається понижена стомлюваність. Розумова діяльність дітей із СДУГ характеризується циклічністю: вони можуть продуктивно працювати протягом 5-ти хвилин, після чого їхній мозок «відпочиває» 3-7 хвилин, накопичуючи необхідну енергію для подальшої роботи. Стан стомлюваності. супроводжується безпричинним роздратуванням, плаксивістю, істериками. Можуть спостерігатись порушення просторової координації, що проявляється в незграбності.

Незвичайність поведінки цих дітей не є результатом поганого характеру, упертості або невихованості, як вважають багато дорослих. Можна і стверджувати, що це - специфічна особливість психіки, обумовлена як фізіологічними (порушення в певних структурах мозку, спадковість, патологія вагітності й пологів, інфекції та інтоксикації перших років життя), так і психосоціальними чинниками.

Можливими причинами гіперактивності є:

пренатальна патологія (токсикоз, загострення хронічних та інфекційних захворювань у матері, травми в області живота, споживання матір'ю великих доз алкоголю, паління, імунологічна несумісність дитини та матері за резус-фактором, спроби перервати вагітність, загроза викидня);
ускладнення під час пологів (передчасні, швидкоплинні або затяжні, стимуляція пологової діяльності, неправильне положення плода «асфіксії, внутрішні крововиливи);
психосоціальні (стиль виховання в сім'ї).

Портрет гіперактивної дитини

Напевне, в кожній групі дитячого саду, в кожному класі зустрічаються діти, яким важко довго сидіти на одному місці, мовчати, підкорятися інструкціям. Вони створюють додаткові труднощі в роботі вихователів, вчителів, тому що дуже рухливі, запальні, дратівливі й безвідповідальні. Гіперактивні діти часто зачіплюють і упускають різні предмети, штовхають однолітків, створюючи конфліктні ситуації. Вони часто ображаються але швидко забувають про свої образи. Відомий американський психолог В. Оклендер так характеризує цих дітей: «Гіперактивній дитині важко сидіти на одному місці, вона метушлива, багато рухається, вертиться місці, іноді надмірно говірка, може дратувати манерою своєї поведінки. Часто у неї погана координація або недостатній м'язовий контроль. Незграбна, упускає або ламає речі, розливає молоко. Такій дитині важко контролювати свою увагу, вона легко відволікається, часто задає безліч запитань, але рідко очікує на відповіді». Мабуть, кожному вихователі і вчителю знайомий цей портрет.

Спостереження за гіперактивною дитиною

Під час проведення спостережень за гіперактивною дитиною слід вертати увагу на наведені характерні для неї показники.

Дефіцит активної уваги

Непослідовна, їй важко довго утримувати увагу;
Не слухає, коли до неї звертаються;
З великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не завершує їх;
Зазнає труднощів у самоорганізації;
Часто губить речі;
Уникає завдань, які вимагають розумових зусиль, і нудних;
Часто забудькувата.

Рухова розгальмованість

Непосидюча;
Проявляє ознаки стурбованості (барабанить пальцями, совається в кріслі, бігає, залазить куди-небудь);
Спить набагато менше за інших дітей, навіть у дитинстві;
Дуже говірка.

Імпульсивність

Починає відповідати, недослухавши запитання;
Нездатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває;
Погано зосереджує увагу;
Не може дочекатися винагороди (якщо між діяльністю і винагородою є пауза);
Не може контролювати і регулювати свої дії. Поведінка слабо керована правилами;
Під час виконання завдань поводиться по-різному і показує дуже різні результати (на деяких заняттях дитина спокійна, на інших - ні, на одних уроках вона успішна, на інших - ні);
Якщо у віці до семи років виявляються усі перераховані ознаки, педагог може припустити (але не поставити діагноз!), що дитина, за якою він спостерігає, - гіперактивна;
Небезпека РДУГ полягає в тому, що в підлітковому віці він може розвинутися в асоціальну поведінку (правопорушення, алкоголізм, наркотик ну залежність);
У порівнянні з іншими порушеннями особливостей поведінки, спостерігаються в дошкільників, наявність у дитини гіперактивності викликає найбільший опор і протест у дорослих. Це викликано тим, що діти самі по собі спричиняють багато незручностей їі, крім того, розбурхують однолітків, які часто їх не приймають до своїх ігор, оскільки гіперактивні діти «руйнівні», непослідовні та агресивні;
Під час організації корекційної роботи з гіперактивними дітьми слід розвивати в дитини такі уміння: концентрувати увагу, доводити розпочату справу до кінця, контролювати свої рухи, знімати м'язове напруження, контролювати свої емоційні прояви, розширювати поведінковий репертуар у взаємодії з дорослими й однолітками;
Під час роботи з дорослими (перш за все - батьками) важливо змінити їхнє ставлення до своєї дитини, стиль взаємодії з нею. Розпочинати роботу слід з пояснення причин поведінки на основі збору анамнезу. Батьки повинні зрозуміти, що дисциплінарні заходи на гіперактивну дитину не впливають. Емоційний фон і спілкування з дитиною повинен бути рівним та позитивним. Недопустимі прояви ейфорії через її успіхи і відштовхування через невдачі. Тактика вседозволеності також неприпустима, оскільки такі діти дуже швидко перетворюються на маніпуляторів;
Гіперактивним дітям слід надавати інструкції, які складаються не більше ніж з 10 - ти слів. Не можна просити зробити відразу декілька доручень, оскільки дитина просто не запам'ятає їх. Краще давати наступне завдання після виконання попереднього. Передбачається обов'язковий контроль якості виконання поставленого завдання;

Гіперактивних дітей необхідно привчати до режиму, до чіткого розподілу дня. Не бажана змінювати його навіть у виняткових ситуаціях. Заняття слід проводити в ігровій формі з включенням фізкультхвилинок. Не можна вимагати від гіперактивних дітей абсолютної дисципліни, це лише знизить їхню працездатність й рівень засвоєння матеріалу.

Під час виконання дитиною завдання дорослому краще знаходитися поряд з нею, погладжуючи її. заспокійливо коментуючи її дії спокійним голосом.

Головне - зберігати спокій і пам'ятати, що в основі гіперактивності лежать органічні порушення, в яких дитина не винна.

Ігри з гіперактивними дітьми

Ігри для зняття м'язового і емоційної напруги (релаксації)

"Дотик"

Ця гра допоможе дитині розслабитися, зняти напругу, підвищить його тактильну чутливість.

Підготуйте предмети, зроблені з різних матеріалів. Це можуть бути шматочки хутра, скляні речі, дерев'яні вироби, вата, що-небудь з паперу і т. д. Покладіть їх на стіл перед дитиною. Коли він їх розгляне, запропонуйте йому закрити очі і спробувати здогадатися, чим ви торкаєтеся до його руці.

Примітка. Можна також доторкатись до щоки, шиї, коліну. У будь-якому випадку ваші дотики повинні бути ласкавими, неквапливими, приємними.

"Солдат і лялька"

Найпростіший і надійний спосіб навчити дітей розслаблятися - це навчити їх чергування сильної напруги м'язів і наступного за ним розслаблення. Тому ця і наступна гра допоможуть вам це зробити в ігровій формі.

Отже, запропонуйте дитині уявити, що він солдат. Згадайте разом з ним, як потрібно стояти на плацу, - витягнувшись в струнку і завмерши. Нехай гравець зобразить такого військового, як тільки ви скажете слово «солдатів». Після того як дитина постоїть у такій напруженій позі, вимовте іншу команду - «лялька». Виконуючи її, хлопчик чи дівчинка повинні максимально розслабитися, злегка нахилитися вперед так, щоб їх руки бовталися, ніби вони зроблені з тканини і вати. Допоможіть їм уявити, що все їхнє тіло м'яке, податливе. Потім гравець знову повинен стати солдатом і т. д.

Примітка. Закінчувати такі ігри слід на стадії розслаблення, коли ви відчуєте, що дитина достатньо відпочив.

"Насос і м'яч"

Якщо ваша дитина хоч раз бачив, як здуту м'яч накачують насосом, то йому легко буде увійти в образ і зобразити зміни, що відбуваються в цей момент з м'ячем. Отже, встаньте напроти один одного. Гравець, що зображає м'яч, повинен стояти з опущеною головою, мляво висячими руками, зігнутими в колінах ногами (тобто виглядати як ненадутая оболонка м'ячі). Дорослий тим часом збирається виправити це положення і починає робити такі рухи, як ніби в його руках знаходиться насос. У міру збільшення інтенсивності рухів насоса «м'яч» стає все більш накаченым. Коли у дитини вже будуть надуті щоки, а руки з напругою витягнуті в сторони, зробіть вигляд, що ви критично дивиться на свою роботу. Поторкайте його м'язи і посетуйте на те, що ви перестаралися і тепер доведеться здувати м'яч. Після цього зобразіть висмикування шланга насоса. Коли ви це зробите, «м'яч» підніметься настільки, що навіть впаде на підлогу.

Примітка. Щоб показати дитині приклад, як грати надувати м'яч, краще спочатку запропонувати йому побути в ролі насоса. Ви ж будете напружуватися і розслаблятися, що допоможе і вам відпочити, а заодно і зрозуміти, як діє цей метод.

"Шалтай - Базікай"

Персонаж цієї гри напевно сподобається гіперактивній дитині, так як їх поведінка багато в чому схоже. Щоб ваші син або дочка краще увійшли в роль, згадайте, чи він читав вірш С. Маршака про Шалтая-Болтая. А може бути, він бачив мультфільм про нього? Якщо це так, то нехай дитина розповість про те, хто такий Шалтай-Болтай, чому його так називають і як він себе веде. Тепер можете починати гру. Ви будете читати уривок з вірша Маршака, а дитина стане зображати героя. Для цього він буде повертати тулуб вправо і вліво, вільно розмовляючи м'якими і розслабленими руками. Кому цього недостатньо, може крутити ще й головою.

Отже, дорослий в цій грі повинен читати вірш:

Шалтай-Базікай
Сидів на стіні.
Шалтай-Базікай
Звалився уві сні.

Коли ви вимовите останню сходинку, дитина повинна різко нахилити тіло вперед і вниз, переставши базікати руками і розслабившись. Можна дозволити дитині для ілюстрації цієї частини вірша впасти на підлогу, правда, тоді варто подбати про його чистоту і килимовому покритті.

Примітка. Чергування швидких, енергійних рухів з розслабленням і спокоєм дуже корисно для гіперактивного дитини, так як в цій грі він отримує певне задоволення від розслабленого падіння на підлогу, а значить, від спокою. Щоб добитися максимального розслаблення, повторіть гру кілька разів поспіль. Щоб вона не набридла, можна читати вірш в різному темпі, а дитина відповідно буде уповільнювати або прискорювати свої рухи.

Ігри, що розвивають навички вольової регуляції (управління)

"Мовчу - шепочу - кричу"

Як ви напевно помітили, гіперактивним дітям важко регулювати свою мову - вони часто розмовляють на підвищених тонах. Ця гра розвиває здатність свідомо регулювати гучність своїх висловлювань, стимулюючи дитину говорити то тихо, то голосно, то зовсім мовчати. Вибирати одне з цих дій йому належить, орієнтуючись на той знак, який ви йому показуєте. Заздалегідь домовтеся про цих знаках. Наприклад, коли ви прикладаєте палець до губ, то дитина повинна говорити пошепки і пересуватися дуже повільно. Якщо ви поклали руки під голову, як під час сну, дитині слід замовкнути і завмерти на місці. А коли ви піднімете руки вгору, то можна голосно розмовляти, кричати і бігати.

Примітка. Цю гру краще закінчувати на етапі «мовчу» або «шепочу», щоб знизити ігрове порушення при переході до інших занять.

"Говори по сигналу"

Зараз ви будете просто спілкуватися з дитиною, задаючи йому будь-які питання. Але відповідати він вам повинен не відразу, а лише коли побачить умовний сигнал, наприклад складені на грудях руки або почісування потилиці. Якщо ж ви поставили своє запитання, але не зробили обумовлений рух, дитина повинна мовчати, ніби не до нього звертаються, навіть якщо відповідь крутиться в нього на язиці.

Примітка. Під час цієї гри-бесіди можна досягати додаткові цілі в залежності від характеру поставлених питань. Так, з цікавістю розпитуючи дитини про його бажаннях, схильностях, інтересах, уподобаннях, ви підвищуєте самооцінку свого сина (дочки), допомагаєте йому звернути увагу на своє «я». Ставлячи питання щодо змісту пройденої в школі теми (можна з опорою на підручник), ви паралельно з розвитком вольової регуляції закріпіть певні знання.

"Час тиші" і "годину можна"

Ця гра дає можливість дитині в нагороду за докладені вольові зусилля скинути напругу, що нагромадилася таким способом, яким йому подобається, а дорослому - керувати його поведінкою і отримувати іноді такий бажаний при спілкуванні з гіперактивними дітьми «час тиші». Домовтеся з дитиною, що коли він займається якоюсь важливою справою (або вам необхідно спокійно попрацювати), то у вашому будинку буде «час тиші». У цей час дитина може читати, малювати, грати, слухати плеєр або робити ще що-небудь дуже тихо. Зате потім настане «час можна», коли йому буде дозволено робити все, що завгодно. Пообіцяйте не смикати дитину, якщо його поведінка не небезпечно для здоров'я або для оточуючих.

Примітка. Описані ігрові годинник можна чергувати протягом одного дня, а можна відкладати на інший день. Щоб сусіди не зійшли з розуму від «години», краще організовувати його в лісі або на дачі, де ви не будете відчувати провину за те, що заважаєте іншим людям.

"Замри"

У цій грі дитині необхідно бути уважним і зуміти подолати руховий автоматизм, контролюючи свої дії.

Увімкніть якусь танцювальну музику. Поки вона звучить, дитина може стрибати, крутитися, танцювати. Але як тільки ви вимкніть звук, гравець повинен завмерти на місці в тій позі, в якій його застала тиша.

Примітка. В цю гру особливо весело грати на дитячому святі. Скористайтеся цим, щоб потренувати свою дитину і одночасно створити атмосферу розкутості, так як діти часто соромляться танцювати по-серйозному, а ви їм пропонуєте зробити це в грі, як би в жарт. Можна внести і змагальний мотив: ті, хто не встиг застигнути після закінчення музики, вибувають з гри або піддаються якимось жартівливим покарань (наприклад, сказати тост іменинникові або допомогти накрити на стіл).

"Царівна Несміяна"

Усім знайомі скарги дітей на те, що хтось інший заважає їм зосередитися і смішить. У цій грі їм доведеться подолати саме цю прикру обставину.

Згадайте такий мультиплікаційний персонаж, як царівна Несміяна. Розвеселити її було практично нереально, вона ні на кого не звертала уваги і лила сльози день і ніч. Зараз дитина буде такою царівною. Плакати, звичайно, не варто, але сміятися йому суворо забороняється (інакше яка ж це Несміяна?). У тому мультику, як відомо, був стурбований батько, який обіцяв царівну в дружини і півцарства на додачу того, хто її розвеселить. Такими потенційними женихами, охочими до царської скарбниці, можуть виступати інші діти або дорослі спочатку в сім'ї. Вони оточують царівну (яку може грати, як хлопчик, так і дівчинка) і намагаються всіма силами змусити її посміхнутися. Той, хто в цьому ділі виявиться успішним настільки, що викличе у Несмеяны широку посмішку (будуть видні зуби), вважається виграв цей конкурс наречених. В наступному турі ця людина змінюється з царівною місцями.

Примітка. Краще встановлювати деякі обмеження серед «женихів» (вони не мають права доторкатися до царівни) і для Несмеяны (вона не повинна відвертатися або закривати очі або вуха).

Коло моїх емоцій. Що таке емоційний інтелект та як його розвивати у дошкільників?

Загалом виховний процес дошкільників базується на всебічному розвитку психічних процесів та інтелекту. А чи чули батьки що таке емоційний інтелект та чому він такий важливий для розвитку дитини? Переважна більшість майже нічого не знає.

А за цим терміном ховається здатність людини усвідомлювати власні емоції, керувати ними, а також розпізнавати емоційні стани оточуючих. Люди з високим рівнем емоційного інтелекту (ЕІ) добре розуміють свої та почуття інших людей, можуть опановувати сильні емоції та керувати своєю емоційною сферою, а також впливати на почуття інших, відзначаються емпатією та здатністю до співчуття. Ці якості позначаються на тому, що в суспільстві їхня поведінка є більш адаптивною, вони легше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими, а також мають більші шанси на встановлення теплих, глибоких взаємин із близькими людьми.

Сучасні психологічні дослідження свідчать, що запорука щасливого життя - це вміння налагоджувати та підтримувати близькі стосунки з іншими, здатність вибудовувати взаємини на основі розуміння та співпереживання, що можливе лише за умови розвитку емоційного інтелекту.

Разом з тим, емоційна самосвідомість стає необхідною передумовою психологічного та навіть соматичного здоров'я особистості: складності в усвідомленні та визначенні власних емоцій (алекситимія) підвищують ризик виникнення психосоматичних захворювань у дітей та дорослих. Нездатність керувати емоціями часто свідчить про складнощі у керуванні стресом, що може призвести до серйозних проблем зі здоров'ям. Таким чином, уміння розбиратися у власних почуттях та керувати ними постає особистісним фактором, який зміцнює психологічне та соматичне здоров'я дитини.

З чого розпочинається розвиток емоційної сфери дитини?

Д. Гоулман, котрий вважається одним із родоначальників теорії ЕІ, виділяє такі критерії розвиненого ЕІ:

розуміння власних емоцій (самосвідомість);
керування власними емоціями (самоконтроль);
емпатія у ставленні до емоцій інших людей (соціальне розуміння);
здатність справлятися з емоціями інших людей (управління взаємовідносинами).

Чому ж так важливо розвивати у дитини емоційний інтелект? Зазвичай, діти з розвиненим емоційним інтелектом мають більш високу самооцінку, вони впевнені в собі, швидко адаптуються до нових обставин, успішніше навчаються і користуються популярністю у своїх однолітків. Крім цього, вони ефективніше діють в конфліктних ситуаціях і проявляють менше неспокою.

З чого починається розвиток емоційного інтелекту? З того, щоб навчитися розуміти власні емоції, вміти їх правильно визначати та називати, розрізняти відтінки своїх емоційних станів. Для дітей це може бути непростим завданням, адже в силу свого віку вони не завжди можуть пояснити словами, що відчувають і переживають. В той же час, не всі батьки мають достатній розвиток власного емоційного інтелекту, аби допомогти малюку пізнати світ та емоції. Тож можна звернутися до помічних засобів та інструментів таких як:

дитяча література, яка багата на опис та ілюстрації персонажів, їх емоційних станів, настрою. Дорослому важливо акцентувати увагу, описувати та коментувати момент опису емоцій. Можна також
«приєднатися» до героїв своїми емоціями та поділитися історіями про те, коли і в нас траплялось щось подібне та які почуття виникали при цьому, або ж пригадати випадки, коли були схожі емоції у дитини;
картки із зображенням емоцій. Перш ніж починати грати, варто поговорити з дітьми про те що таке емоції, почуття та настрої, чому виникають, як проявляються. Роздивляючись зображені емоції, слід обговорити з дитиною що могло їх викликати, пригадати подібні почуття у себе, поговорити про те, що варто зробити, коли ми бачимо, наприклад, когось, хто плаче, злякався, сумує і та ін. Озвучуючи різні емоції, використовуйте синоніми («сердиться», «гнівається», «злиться», «обурена») - це сприятиме розвитку мовлення дитини, збагачуватиме словниковий запас, а також розвиватиме емоційний словничок малюка. Навіть якщо маляті лише 2 рочки, дорослі можуть уже показувати зображення в книжках або картки з різними емоціями і вигадувати міні - розповіді (наприклад: «Дівчинка зажурена, хтось міг її образити. Як ти гадаєш, що сталося?» або «Чого міг злякатися хлопчик?»). Як правило, уже з цього віку малята можуть припустити ситуації з власного досвіду;
ігри. Вони дадуть змогу не лише познайомити малюка з різними емоціями, а й потренуватися в тому, щоб зображувати та ідентифікувати емоційні прояви і стани. Водночас, ігри, в які грають члени всієї родини або колективу сприяють згуртованості та позитивній атмосфері в сім'ї чи групі;
малювання. Ознайомивши дитину з переліком емоцій, можна запропонувати намалювати їх. Наприклад, обрати колір, який схожий на «сум» або «радість» і спробувати зобразити ці стани. Найкраще використовувати фарби, зокрема, акварель. Це може бути абстрактне зображення або ж цілий сюжет. Також можна разом малювати піктограми - смайлики, розповідаючи малюку, що в залежності від того, яку емоцію ми відчуваємо, вона по різному відображається на нашому обличчі: брови, очі, рот, щічки - це саме ті частини обличчя, які змінюють своє положення чи колір при різних емоційних станах.

У той же час в справі розвитку емоційного інтелекту (як і IQ) важливо слідувати за дитиною і не нав'язувати їй знання, які вона поки не хоче приймати, досвід, до якого вона ще не готова. Не дивіться на інших дітей - у кожного малюка своя індивідуальна схема розвитку.

З повагою, практичний психолог Валентина Ільєнко

В скарбничку батькам! Що допоможе більш глибше розібратися в темі ЕІ

Прокачуємо емоції

Вправи та ігри на розвиток емоційного інтелекту, підвищення самооцінки

Мої сенсорні помічники

Вік: старший дошкільний

Дорослий пропонує дітям придумати якомога більше варіантів продовження фрази:

«Слух (зір, нюх, дотик, смак) допомагає мені...». Відтак пропонує пофантазувати, як можна розвинути ці органи чуття. Приміром, «Щоб розвинути нюх, треба принюхуватися до всього, як це роблять собаки/пробувати розпізнавати запахи із заплющеними очима».

Примітка. Для дітей із порушеннями психофізичного розвитку фрази треба перебудувати так, щоб наголосити на можливостях дитини: «Я не можу добре бачити, але я можу.....»

Незнайомі почуття

Вік: середній та старший дошкільний вік

Дорослий пропонує дитині продемонструвати певні емоції:

усміхнутися, як кіт, що ніжиться на соничку; як хитра лисиця; як дитина, якій подарували омріяну іграшку;
злякатися, як дитина, яка загубилася у лісі; як кошеня, на яке гавкає злий пес;
утомитися, як мураха, яка притягла велику муху; людина, яка підняла щось важке.

Хижак

Вік: середній та старший дошкільний

Ведучий читає віршик, а діти розігрують його у ролях (можна розіграти всієї сім'єю):

В темній хижі жив хижак,
що на всіх наводив жах!
І було у хижака
десять кігтів на руках,
десять кігтів на ногах,
гострих, довгих і дряпучих,
хто їх бачив - блід і чах!

(Галина Крук)

Дитина, яка виконує роль хижака, витягує руки вперед й розчепірює пальці, лякаючи решту дітей, а ті кидаються врозтіч. Так повторюють кілька разів, щоразу обираючи на роль хижака нового учасника.

Після гри дорослий, аби налаштувати дітей на позитивні емоції, вмикає спокійну музику і просить виконати його вказівки: «Сонячний зайчик зазирнув вам в очі. Заплюще їх і ніжно погладьте його долонями... Тепер на лобі, носику, ротику, щічках, підборідді - обережно погладьте їх, щоб не сполохати зайчика. Аж ось він перестрибнув на шию, животик, руки, ноги, а тепер - заліз під комір і лоскоче спинку, тож погладьте його і там. Він не бешкетник, він любить і приголублює вас, а ви його...»

Дорослий робить паузу і спонукає дітей продовжити речення.

Мій настрій

Вік: старший дошкільний

Дитина розповідає, на яку пору погоду, природне явище тощо схожий її настрій: «Мій настрій схожий на білу пухнасту хмаринку в спокійному блакитному небі. Це - радість». Відтак дорослий пропонує дитині зобразити настрій за допомогою рухів: подріботіти, як літній дощик; потупотіти, як тучний грім; політати як горобчик, потім - як чайка, як орел; походити, як старенька бабуся; пострибати, як веселий клоун; підкрастися, як кішка до пташки і, насамкінець, усміхнутися сусіду поруч.

Вгадай емоцію

Матеріали: картки або фотографії різних емоцій

Покладіть картки - емоції в центрі столу. За часовою стрілкою кожен учасник по одній дістає картку і мімікою та жестами пробує показати зображену емоцію іншим гравцям. Виграє той, хто зможе вгадати якомога більше пантомім. Така гра допоможе малюку вчитися розрізняти мімічні відмінності, які ми виражаємо своїм обличчям та тілом, перебуваючи в різних настроях і станах. Ця навичка стане корисною дитині і в дорослому житті, адже вміння вірно визначати емоційний стан співрозмовника - надзвичайно важливе для успішних взаємин.

Кривлялки

Матеріали: люстерко, картки або фотографії різних емоцій

Ознайомте дітей з переліком емоцій. А далі спробуйте біля дзеркала з дитиною відтворити зображені настрої та емоції. Акцентуйте увагу на тому як виглядають ті чи інші частини вашого обличчя, як змінюється положення брів, вираз очей, кутики губ тощо. Дітям дуже подобається грати в мімічні ігри: кривляння не лише розвиває навичку розпізнавати емоції інших та відчувати власні, а ще й сприяє зниженню емоційного напруження у дітей. Зі старшими дітками (4+) можна ускладнити гру, додавши до неї голос: спробуйте розповісти, наприклад, віршик, імітуючи різні настрої - нудьгуючи, дивуючись, соромлячись, втомлено і т. д.

Щоденник емоцій

Картки - емоції можна також використовувати для ведення щоденника емоцій. Така практика допоможе дитині відстежувати свої емоційні стани і навчить краще розуміти себе, свої настрої, а також сприятиме розвитку емоційної саморегуляції. Спостереження за власними емоціями навчить дитину аналізувати ситуації, які їх спричинюють, що лежить в основі здатності до рефлексії. Водночас, такий аналіз допоможе дитині зрозуміти, що емоції та настрої - швидкоплинні, а це сприятиме навичкам самозаспокоєння. Ведення такого щоденника можна розпочати з розмови з дитиною про її день.

Наприклад, після садочка чи занять у секції запитати: «Які з цих емоцій ти сьогодні відчував? Чому? В яких ситуаціях?». Обрати ті картки, що відповідають почуттям дитини (протягом дня чи якоїсь події у садку). Якщо ви бачите, що дитина чимось пригнічена, але вона сама не розуміє що з нею відбувається, ви можете запропонувати обрати картки, що схожі на її настрій і поговорити про це.

Психологічна допомога дітям з тривожними станами

Як знизити тривожність і виховати впевнену дитину

Останнім часом батьки частіше звертаються за допомогою через те, що їхня дитина невпевнена, сором'язлива, замкнена, але найбільше їх хвилює, що дитина важко вступає у контакт з іншими дітьми та дорослими, не проявляє ініціативи у спілкуванні та діяльності, поводиться тихо, непомітно. Така форма поведінки дитини пов'язана з тривожністю. Наразі кількість дітей із тривожними проявами зростає.

Тривожність не пов'язана з певною ситуацією, а проявляється майже завжди. Це стійкий стан, що супроводжує дитину під час будь - якого виду діяльності: навчання, гри, занять і т.д. Дошкільникам, у яких підвищений рівень тривожності, властива сором'язливість, невпевненість, замкненість. Діти часто хвилюються, почуваються розгубленими, бояться помилитися чи висловити свою думку.

Однією із причин виникнення тривожності - перебування дитини у стані внутрішнього конфлікту, негативні, завищені чи суперечливі вимоги дорослих - батьків та педагогів, що можуть принизити або поставить дитину у залежне становище.

Існує також природна схильність до тривожності. Діти з холеричним і меланхолічним типом темпераменту більш схильні до тривожного стану, аніж флегматики й сангвініки.

Нерідко тривожні стани є наслідком неправильного виховання - батьки виявляють недостатньо уваги та поваги до дитини, її потреб та інтересів. У майбутньому тривожність буде заважати налагоджувати контакти, досягати успіхів в особистому житті та професійній діяльності.

Батьки повинні пам'ятати, що дитина має певні міжособистісні потреби у любові, турботі, схвалені. Дорослі мають задовольняти ці потреби у міру того, як вона росте й розвивається, як формується відчуття безпеки й впевненості в собі.

Ось декілька базових порад для батьків, які прагнуть виховати впевнену в собі дитину:

Змістіть акценти у вихованні: плекайте не зручну і слухняну дитину, а щасливу (нижче представлена таблиця слухняна/ щаслива дитина);
Намагайтеся не зосереджувати увагу на тому, що дитина надто боязка, сором'язлива, невпевнена, замкнена. Такий ярлик лише посилює тривожні прояви;
Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми навіть подумки;
Входьте в особисті межі дитини обережно, поступово, ненав'язливо;
Підтримуйте відчуття дитини «Я можу!», частіше відзначайте її досягнення: «Ти зміг», «Ти вправно навчився це робити, я радію за тебе!», «Ти заслуговуєш похвали»;
Хваліть дитину, описуючи її дії та вчинки. Просте слово «Молодець» не описує того, чого варта ваша дитина;
Самореалізуйтеся самі та вірте в свою дитину, довіряйте її діям, думкам, переживанням - це дасть їй змогу стати впевненою та позбутися тривожності.

З повагою, практичний психолог Валентина Ільєнко

Геть тривоги і страхи

Терапевтичні техніки, вправи та ігри для подолання тривожності та страхів дитини

Представлені техніки, вправи та ігри посилюють особистісний ресурс дошкільника, знімають емоційне напруження, підвищують самооцінку та впевненість дитини.

Ігри:

1. Мильні бульбашки
Розслаблене дихання допоможе дитині швидше заспокоїтися. Коли ми глибоко дихаємо, активізується наша парасимпатична нервова система, і це допомагає нам швидко привести тіло в стан спокою. Але іноді буває складно навчити дитину дихати, особливо тоді, коли вона відчуває тривогу.
Найпростіший спосіб навчити дитину глибоко дихати - це пускати разом із нею мильні бульбашки. Видуваючи бульбашки, дитина робить рівномірні вдихи й видихи, а вигляд бульбашок заспокоює її.
Як виконувати:
наповніть банку мильною водою. Візьміть соломинку або трубочку, через яку пускатимете бульбашки;
покажіть дитині, як можна видути велику бульбу, зосередившись на диханні;
запропонуйте дитині спробувати пускати бульбашки самостійно. Заохочуйте її щоразу, коли вона добре виконуватиме цю вправу.
2. Банка з тривогами
Ця вправа призначена для того, щоб дитина могла висловити вголос свої тривоги й позбутися їх.
Як виконувати:
візьміть склянку або бляшанку з кришкою;
візьміть ручку й папір;
щоразу, коли дитину щось турбуватиме, вона повинна записати це на папері й покласти в банку.

Ще один варіант такої вправи - ведення щоденника занепокоєння.
3. Заспокійлива коробка
Що турбує вашу дитину? Що здатне її заспокоїти? Вам потрібно знати відповіді на ці питання.
Сядьте поряд зі своєю дитиною, зберіть в одну коробку речі, які її заспокоюють. Щоразу, коли вона відчуватиме тривогу, речі з коробки допоможуть їй заспокоїтися.
Як виконувати:
Візьміть коробку й покладіть у неї речі, які подобаються дитині (наприклад, її улюблену іграшку, книгу або картинку). Сюди також можна покласти м'ячики, які дитина стискатиме, відчуваючи стрес, а також інші подібні предмети.

Танець-руханка «Вверх і вниз»

Мета: розслабити та підняти настрій.

Матеріал: аудіозапис танця-руханки «Вверх - вниз».

Дорослий вмикає веселу музику і показує рухи, а дитина повторюють за ним. Відтак дитина самостійно повторює рухи кілька разів.

Техніка «Почуття на малюнку»

Мета: розвивати емпатію, усвідомлене ставлення до себе.

Матеріал: аркуші паперу формату А4, фарби, кольорові олівці.

Дорослий пропонує дитині намалювати почуття та емоції, які вони відчувають після танцю.

Вправи:
1. Лагідна крейдочка
Дорослий м'яко торкається пальцями спини дитини і у такий спосіб зображує, приміром, контур сонця. Відтак пропонує "намалювати" той самий малюнок "лагідною" крейдочкою - ще раз промальовує контур сонця, ледве - ледве торкаючись спини.
Після цього дорослий запитує дитину, що він зобразив; що вона відчуває; чи хоче вона, аби білочка щось намалювала на її спині своїм м'якеньким хвостиком тощо. По завершенні дорослий ніжними рухами "стирає" усе, що намалював, при цьому злегка масажує спину дитини.
2. Казкові персонажі
Дорослий пропонує дитині пригадати різних персонажів її улюблених казок. Потім просить її розповісти, хто із цих персонажів - найдобріший, найлютіший, найвеселіший, найсумніший і т.д. А також запитує, яких казкових персонажів з іншими рисами характеру вона знає. Потім дорослий просить дитину намалювати на аркуші паперу усіх цих персонажів. Відтак дорослий за допомогою жестів та міміки показує певну емоцію, рису характеру, а дитина намагається відгадати, хто із намальованих персонажів буває таким. По завершенні дитина і дорослий міняються ролями.
3. Повітряні кульки
Дорослий пропонує дитині надути повітряну кульку. Для цього дитина має вдихнути, піднести уявну кульку до губ і, роздуваючи щоки, повільно через напіввідкритий ротнадувати її. При цьому вона має стежити, як кулька стає більшою і більшою, як збільшуються і розтягуються візерунки на ній. Водночас дитина має бути обережна, аби кулька не луснула. Вправу варто повторити тричі.

Техніка «Малювання - обговорення - ліплення - засипання - спів»
(за Оленою Тараріною)

Мета: препарувати страх, зробити його нікчемним, не страшним.

Хід: техніка охоплює п'ять етапів роботи.

1-й етап. Малювання

Дорослий пропонує дитині намалювати страх. Дитина може зобразити страх, як завгодно. Не потрібно вимальовувати його, достатньо схематичного зображення.

За бажанням дитина може малювати олівцями, фарбами чи звичайною ручкою.

2-й етап. Обговорення

Дорослий просить дитину описати її страх п'ятьма - шістьма реченнями. Для цього він ставить навідні запитання: Як Звуть твій страх? Із чого він складається? Як давно в існує? Як він почувається? Де він живе? Навіщо він існує? Що він любить/не любить?

3-й етап. Ліплення

Для цього етапу знадобиться аркуш паперу формату А4, пластилін, фольга, тісто ч інший пластичний матеріал. Дорослий просить дитину виліпити її страх: «Якби твій страх мав форму, яким він був би?»

4-й етап. Засипання

Дорослий просить дитину прикрити чимось образ, який вона створила: «Встань та знайди щось, чим ти можеш накрити свій страх. А відтак поклади його на дощечку і накрий». Таким предметом може бути чашка, коробка, шарф, серветка тощо.

5-й етап, Спів

Дорослий пропонує дитині взяти страх, який вона прикрила, в руки й почати ходити по кімнаті, емоційно наспівуючи безглузду пісеньку на кшталт: «Ось у мене є такий безглуздий страх. Ой, який у мене безглуздий страх. Ой, який у мене безглуздий страх. І що мені, дорослій дівчинці, робити із цим безглуздим страхом? Ой, я його напевне покину. НІ, я його не покину, бо він хороший. Це ж мій найбільший і найстрашніший страх». Дитина має ходити ї співати таку нісенітницю 1 - 2 хв.

По завершенні дорослий запитує дитину:

Які емоції ти відчував під час цієї вправи?
Чи змінювалися вони в міру того, як змінювалися етапи роботи?
Якби твій страх міг говорити, що він тобі сказав би?
А якби він міг тебе чути, що ти йому сказав би?
Як ти почуваєшся зараз?

Дайте дитині змогу пограти з водою

Приміром, запропонуйте дитині:

запускати паперові кораблики у тазику, переливати воду з ємкості в ємкість;
прийняти душ чи полежати у ванні;
помити посуд, іграшки, випрати шкарпетки тощо.

Пограйте разом з дитиною в ігри

Наведені ігри будуть корисними і для дорослих.

«Паперові бомбочки»

Візьміть декілька аркушів паперу або старих газет й зіжмакайте їх у кульки - це будуть бомбочки. Відтак розділіть кімнату на дві частини кріслом чи стільцями й розпочинайте гру - кидайте одне в одного бомбочки.

«Бої подушками»

Пошийте невеликі подушечки розміром 30 х 30 см й нещільно наповніть їх м'яким наповнювачем - синтепоном, ватою, пір'ям тощо. Перед грою обов'язково обговоріть із дитиною правила, наголосіть, що бити по голові - не можна. А відтак - починайте бій. Гра триває доки хтось із вас не втомиться і не здасться.

«Галасуємо»

«Позмагайтеся» із дитиною, хто кого перекричить. Для цього оберіть будь-яке слово і кричіть його разом із дитиною якомога голосніше.

«Дожени і обійми»

По черзі бігайте із дитиною одне за одним зі словами: «Дожену - заобіймаю!» А коли наздоженете - міцно обіймайте.

Подбайте про спеціальні іграшки та матеріали для творчості

Важливо щоб у дитини були приміром, дартс, боксерська груша, пластилін, глина, фарби - завдяки ним вона зможе зняти напруження.

Робіть дитині масаж перед сном

Коли вкладаєте дитину спати, проведіть із нею 10 - 15 хвилин. У цей час погладжуйте її спинку, ручки, ніжки, а зокрема гомілки. Ліпшого ефекту можна досягти, якщо робити масаж і водночас розповідати медитативні казки.

Складові гармонійної самоізоляції

Знову карантин! Як залишитися спокійними батьками в умовах ізоляції з дитиною?

Ситуація в якій ми опинилися вимагає стійкості, а її ніде взяти, окрім в собі. Змінити обставини нам не під силу, ми можемо адаптуватися до них, прийняти та пристосуватися, аби побороти тривогу та паніку, яка окутує кожного з нас в умовах ізоляції.

Насправді батьки легко можуть взаємодіяти зі своїми дітьми, якщо мають на це ресурс і є наповнені. І тут головне зрозуміти, що в даний період ізоляції не всі ваші дії повинні мати якийсь сенс. В звичайному ритмі ми звикли ставити перед собою певні завдання, виконувати їх і від цього отримувати енергію. Наразі ситуація змінилась - необхідно навчитись отримувати задоволення від процесу, а не від результату. Дозвольте собі робити щось без конкретної цілі.

Що можна зробити, щоб уберегти себе та корисно і безпечно провести час вдома з дітьми, в умовах ізоляції у зв'язку із загрозою розповсюдження короновірусу?

Ось декілька порад:

1. Обмежте контакти людей в соцмережах, від яких ви отримуєте інформацію про карантин, його перебіг, актуальний стан. Оберіть для себе декілька авторитетних осіб чи джерел від яких іде суха, фактична інформація, без зайвого аналізу ситуації та особистісних оціночних суджень.

2. Відслідковуйте свої почуття. Коли діти і батьки знаходяться в обмеженому просторі досить довгий час, закономірно що виникає дуже багато різноманітних ситуацій, на які ми так чи інакше реагуємо. Дуже важливо в цей момент зрозуміти які саме у вас почуття - страх, злість, тривога, лють, роздратування чи яке-небудь інше і відчути що саме їх викликало. Оскільки, може відбутись підміна почуттів, коли, наприклад, ви можете злитись на підвищення курсу валют і через це сильно накричати на дитину за розлитий чай. Намайгайтесь розмежовувати, які саме почуття і до кого чи чого, ви відчуваєте.

3. Не замовчуйте власні переживання стосовно карантину. Діти все відчувають, вони розуміють, що є певне напруження і батьки стривожені. Необхідно спокійно пояснити дітям ситуацію простою та зрозумілою мовою, без зайвої паніки сказати про свої відчуття занепокоєння та тривоги і розповісти про елементарні правила особистої гігієни, які можуть захистити від вірусів (регулярно мити руки, не брати нічого брудного до рота, зайвий раз не цілуватися і не обійматися...). Для маленьких дітей ці правила можна перетворити на гру.

4. Утворіть ритуали. Ізоляція - це свого роду криза, це зміна стабільності і звичайного режиму. Завдання для батьків в цей час організувати нові ритуали, які забезпечать стабільність дітям. Це можуть бути: фізична зарядка в певний час, телефонні та відео дзвінки з рідними, спільне приготування їжі, ігрові турніри з різноманітних настільних чи активних ігор.

5. Організуйте дітям ігрову діяльність. Під час карантину можна пограти в різні навчальні ігри або розважальні.

6. Підтримуйте свій ресурс. Насправді батьки легко можуть взаємодіяти зі своїми дітьми, якщо мають на це ресурс і є наповнені. І тут головне зрозуміти, що в даний період ізоляції не всі ваші дії повинні мати якийсь сенс. В звичайному ритмі ми звикли ставити перед собою певні завдання, виконувати їх і від цього отримувати енергію. Наразі ситуація змінилась - необхідно навчитись отримувати задоволення від процесу, а не від результату. Дозвольте собі робити щось без конкретної цілі. Спробуйте зрозуміти, що підходить більше для вас - перегляд фільмів, рукоділля, читання книг, онлайн - навчання, спорт вдома.

Ще один важливий момент стосовно внутрішнього ресурсу - не плануйте далеко наперед. Оскільки ситуація не зовсім стабільна, не ставте конкретних планів, щоб не розчаровуватися у випадку їх не реалізації.

Пам'ятайте, що батьки не аніматори своїм дітям, ви їм не потрібні 24 години на добу. Дітям також потрібно побути самим, без батьків, треба дати їм можливість самим організувати себе, свій простір та час.